Методична скарбничка
Науково - методична проблема закладу: "Професійна мобільність педагога в контексті загальноєвропейського освітнього простору"
Консультація
«Використання екологічної стежини через формування у дошкільників ціннісного ставлення до природи»
Обов’язковий компонент процесу формування екологічної компетентності – знання. Якщо людина нічого не знає про об’єкт, вона буде ставитися до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню свідомого ставлення до навколишнього світу, природи та закладають основи екологічної свідомості.
Екологічне виховання має на меті не лише озброєння дітей новими екологічними знаннями, а й формування екологічно-компетентної особистості, тобто такої, яка здатна, керуючись здобутими знаннями, сформованими цінностями й досвідом, приймати виважені екологічно- доцільні рішення в життєвих ситуаціях – як у побутових, так і у природному оточенні. Саме ця особистісна характеристика зорієнтовує виховний процесі виступає показником якості сучасної екологічної освіти.
Мета виховання ціннісного ставлення до природи: формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення до навколишнього природного середовища. Зміст навчально-виховної роботи в цьому напрямі полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи
основні завдання виховання ціннісного ставлення до природи можна сформулювати таким чином:
•формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв'язки і залежності;
•виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпимість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;
•пізнання дошкільниками взаємозв'язків у природі;
•розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії із середовищем та живлення;
•стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ;
•активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності в природі;
•показати дошкільнятам живі барометри природи -- пристосування рослин і тварин до них у неживій природі;
•ознайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи;
•вчити культурно поводитись 1 природі.
Важливою формою екологічної освіти та пропаганди природоохоронних заходів є створення навчальних екологічних стежин, що займають важливе місце в екологічній освіті і формуванні екологічної культури підростаючого покоління.
Екологічні або навчальні стежини є однією з перспективних форм природно-пізнавальної роботи, вони дають можливість дітям і дорослим розширити свої уявлення і знання про природу, побачити незвичайне у звичайному, спонукають до спілкування з природою.
Екологічна стежина являє собою унікальну форму поєднання відпочинку і природоохоронної пропаганди. Це своєрідна навчальна лабораторія в природних умовах. Вона доступна в різні пори року.
Головним завданням створення екологічної стежини є :
навчити дітей впізнавати в природі вивчені живі об’єкти, бачити ознаки їх пристосування до умов існування, біологічні ритми, пояснювати їх екологічне значення.
Основними функціями екологічної стежини є :
Розвивальна – формування екологічної свідомості, культури, формування екологічного мислення, як складової загальної культури;
Виховна – залучення дітей до спілкування з природою;
Навчальна – формування в дітей навичок перенесення екологічних знань у реальне життя.
Виходячи з практичного досвіду «екологічну стежину» розглядаємо як сукупність природних об’єктів, що знаходяться в умовах свого існування, спеціально підібраних для комплексної реалізації завдань екологічного виховання: набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості дошкільника в процесі взаємодії з об’єктами природного середовища, виховання гуманних почуттів до живих істот, відчуття краси природного довкілля, формування навичок відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища. Саме на екологічній стежині у дошкільників формуються здатність споглядати і бачити природу, слухати і чути її голос; розуміння самоцінності природи та її компонентів. У процесі взаємодії з об‘єктами природного та соціального середовища розвиваються емоційно-чуттєва сфера особистості, діти збагачують свій життєвий досвід прикладами позитивної взаємодії з навколишнім світом, а найголовніше – вони починають відчувати красу в усьому, що їх оточує.
Організовуючи роботу на екологічній стежині, необхідно прагнути розв‘язати такі завдання:
• створювати умови для прямих контактів дітей з природою;
• формувати систему наукових знань про основні чинники розвитку живої природи (світло,температура, вологість тощо);
• збагачувати знання дітей про об‘єкти живої природи та їх види (рослини, тварини,птахи, комахи, риби);
• формувати уявлення про причинно-наслідкові зв‘язки у природі;
• розширювати уявлення дітей по природоохоронну роботу;
• розвивати пізнавальні інтереси та емоційну сферу дітей;
• збагачувати чуттєвий досвід дітей;
• організовувати трудову діяльність у природі;
• активізувати знання дітей у різних видах діяльності;
• ознайомлювати з квітами – живими «барометрами» природи, викликати інтерес до них.
Роботу з організації екологічної стежини необхідно починати з розробки її маршруту та нанести його на план території дошкільного закладу. Виготовити картосхему екологічної стежини.
Однією з найбільш ефективних форм роботи на екологічній стежині є цільові екскурсії та прогулянки. Протягом навчального року така форма роботи може проводитися один раз на місяць взимку і кожного тижня влітку.
Складовими екологічної стежини можуть бути:
• дерева, кущі, що ростуть на території дошкільного закладу;
• куточок лісу з принесеними рослинними представниками лісу;
• куточок лугу;
• лікарський город або зелена аптека;
• екзотичні рослини: японська або китайська вишня. Лимон, мандарин,
• смерека, тис;
• штучно виведені сорти декоративних рослин - троянди, бузок
• мурашник, шпаківня.
Продумана вихователем взаємодія з природним середовищем на екологічній стежині сприятиме емоційному сприйняттю дітьми природного довкілля, розширення знань про взаємозв‘язок людини і природи, розвитку пізнавальної. Емоційної і вольової активності дошкільників, вихованню екологічно грамотної поведінки.
Використання «екологічної стежини» у роботі з дітьми дошкільного віку дозволить формувати у них основи екологічної компетентності на засадах включення дитини у різні види діяльності: практичну, інтелектуальну і естетичну.
Використання «екологічної стежини» дозволить організувати систему роботи з дітьми, яка включає: змістовні спостереження в поєднанні з цікавими розповідями, дослідницько-пошукову діяльність, екоігри, різноманітні види праці, природоохоронні акції («Посадимо деревце», «Розчистимо джерело», «Захистимо пташку» тощо), що сприятиме формуванню основ елементарних наукових знань, забезпечать розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості дошкільника, та сформує необхідні практичні уміння та навички.
При здійсненні екологічної освіти педагог-дошкільник повинен використовувати найрізноманітніші методи. Саме в дошкільному віці поліметодична варіативність сприяє глибшому засвоєнню матеріалу [22]. Найбільшого поширення в практичній роботі набули такі методи, як спостереження (епізодичні, короткотривалі, довготривалі); демонстрація картин, ілюстрацій, фотографій; дослідницько-пошукова робота; праця на природі, ігри (ігри-медитації, ігри-подорожі, ігри-драматизації, дидактичні); емпатія; бесіда (вступна, супроводжуюча та заключна); словесно-логічні завдання; проблемні ситуації .
Цікавими формами роботи для дошкільників можуть бути:
•заняття-вистави «Цілюще зілля», «Дідусь Лісовичок», акторами в яких виступають діти;
•прогулянки; екскурсії на природу, в музей, на поле, в ліс, на ферму;
•робота дитячих організацій, гуртків, студій «Зелена аптека», «Природа і фантазія», «Голубий патруль», «Зелений патруль», «Юні друзі природи»;
•перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;
•збирання лікарських рослин, приготування квіткових чаїв та фітококтейлів;
•комп'ютерні ігри та використання спеціальних комп'ютерних програм екологічного спрямування;
•створення навчальних екологічних стежин, які можуть розпочинатися з групової кімнати і закінчуватися далеко в парку, в лісі, в полі;
•організація експериментальної роботи на городах, проведення елементарних дослідів з рослинами та тваринами;
•вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;
•використання художньої літератури.
На нашу думку екологічна стежина є найефективнішим засобом формування екологічної компетентності, за рахунок того, що вона синтезує різні форми і методи роботи з ознайомлення дітей дошкільного віку з об’єктами і явищами природи, ми повинні вчити дітей охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом у роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай – якщо можна, не рубай – якщо можна, пожалій – ти це можеш».
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (нова редакція) / Науковий керівник: А. М. Богуш. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.
Бєлєнька Г., Науменко Т., Половіна О. Дошкільнятам про світ природи: старший дошкільний вік: навч.-метод. Посібник. – К.: Генеза, 2013. – 112с
Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 8-10.
Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) // Дошк. виховання. – 1994. – №2.
Закон України „Про дошкільну освіту”. – Київ, 2001
Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – Київ: Преса України, 1997. – 80 с.
Плохій З. Екологічне світобачення дошкільнят // Дитячий садок. – Липень. Число – 2009. – №27(507). – С.15-18.
Плохій З. Еколого-розвивальне середовище дошкільного навчального закладу (інноваційні підходи) // Дошкільне виховання.– 2010. – №7.– С. 6-10.
Потін А.Ф., Медвідь В.Г. Екологія: основи теорії і практики: Навчальний посібник.– Львів: Новий світ – 2000 Магнолія Плюс, 2003. – 296
Пустовіт Л., Скопенко О., Сюта Г., Цимбалюк Т. Словник іншомовних слів. — К. : Довіра, УНВЦ «Рідна мова». - 2002. —1017 с.
Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою: Навч. Посібник. – К.:Вища школа, 1993. – 255
«Використання прийомів ейдетики
для мовно – інтелектуального розвитку дітей»
У дошкільному віці діти сприймають все за допомогою образів, тому навчання дітей, спираючись на логічне мислення та механічну пам’ять не завжди дає результат. Вирішити цю проблему нам допоможе ейдетика. Отже, ейдетика – це не тільки розвиток уваги, уяви, пам’яті, різний спосіб подачі навчального матеріалу. Адже ейдетика розмовляє з дошкільниками їхньою мовою. Вона залучає всі аналізатори дитини: дозволяє не лише побачити, а й почути, понюхати, скоштувати; подає нове через добре знайомі дітям образи. Створює широкий ігровий майданчик, надаючи безмежні можливості для розвитку дитячої уяви.
Ейдетика – теорія, предметом вивчення якої був ейдетизм – особливий вид образної пам’яті людини. Розроблялася протягом 20 – 40 –х рр.. ХХ ст.. в Німеччині, в Марбургській психологічній школі Е. Йеншенем і його однодумцями (В. Йенш, О. Кро, А. Рікель, Г. Фішер та інші). Велику увагу до робіт Марбугської школи проявили і радянські психологи Л. Виготський, В. Артьомов, П. Блонський та інші. Л. Виготський у своїй роботі «Основні течії сучасної психології» так визначає сутність цього явища: «це здатність бачити в буквальному значенні цього слова, на порожньому аркуші паперу, відсутню картинку або предмет». Л. Виготський вважає що ейдетичні наглядні образи характерні для дитячого віку.
Особливістю дошкільного віку є те, що діти постійно накопичують первинні поняття, знання, вміння, навички. Маленькі діти запам’ятовують матеріал швидко та легко, вони також легко залишають в пам’яті рухи, події, висловлювання та інше. У середині 80 – х рр.. ХХ ст.. російський вчений Ігор Матюгін розробив ігрову систему, яка покращує сприймання та відтворення інформацію, спираючись на властиве кожній людині вміння уявляти та фантазувати. Він запропонував використовувати весь спектр уявлень і фантазій: зорових, рухових, тактильних, нюхових та смакових.
Досвід роботи в дитячому садку показує, що діти з цікавістю сприймають матеріал, представлений вихователем, що базується на фантазіях,образних асоціаціях та має ігрову форму. Для практичної роботи використовують систему малюнків – схем для розвитку образної пам’яті та уяви.
В основу методики ейдетики покладені принципи використання замінників предметів, створення образів на основі словесного опису.
Наведемо приклад роботи з віршем:
Віра Багірова
Їжачок і павучок
Сам узявся їжачок шить на зиму піджачок.
Листя є і є голки, треба лиш дістать нитки.
Став просити павучка: «Дай ниток для піджачка».
Не скупий був павучок – дав ниток на піджачок.
Разом шили, працювали, і веселу пісню склали:
« Не страшна тоді робота, коли дружба та охота.
Можна сшити піджаків на сто тисяч їжаків!»
Під час запам’ятовування вірша, його зміст ілюструється малюнками, близькими до сюжету: їжак, піджак, листя, голки, нитки,павук, їжак і павук разом тощо. Потім, використовуючи малюнки, що розглядалися, діти розповідають вірш. Під час вивчення вірша вихователю допомагають методи:
прослуховування вірша;
бесіда за змістом вірша;
пошук асоціації між змістом кожного рядка та окремим зображенням;
приговорювання тексту хором, спираючись на ілюстрації;
читання вірша кожною дитиною з використанням зображення або без нього.
Також на заняттях з розвитку мовлення можна використовувати малюнки – схеми, які допомагають дитині скласти розповідь на окрему тему: про пори року, про улюблену іграшку, про овочі і фрукти та багато ін..
Малюнки та малюнки – схеми розташовуються в групі на видному місті. Дитина може самостійно протягом дня звертатися до ілюстрацій та запам’ятовувати вірш або складати розповіді чи казки. Таке заняття тренує мислення та пам’ять, а найголовніше – воно проходить як цікава гра.
Розвиваючи мовлення з дітьми можна використовувати завдання й на розвиток тактильної пам’яті, тобто матеріали з різною текстурою. Дітям цікаво на тільки побачити, а ще й доторкнутися до будь – якого матеріалу (м’якого чи жорсткого, гладенького чи шероховатого ) і сказати, про що вони подумали і що це їм нагадало. Саме так можна розвивати слухову та нюхову пам’ять.
Це тільки частина прийомів та ігор для дітей, у яких за допомогою ейдетики розвивається мислення, пам’ять, уява, а найголовніше ми розвиваємо мовлення, як засіб спілкування.
О. Д’яченко зазначає,що «уява та образна пам’ять – це ніби ті чутливі музичні інструменти, оволодіння якими відкриває можливості самовиразу, вимагає від дитини знаходження і виконання власних задумів і бажань». Щоб з успіхом застосовувати ейдетичні прийоми на заняттях з розвитку рідної мови, слід дотримуватися таких умов – правил:
P вивчаючи мовні поняття, налаштовуйте дітей на уявлення, а не на запам’ятовування;
P все має робитися без напруження;
P образи мають бути яскравими, незвичними, кумедними, веселими (не слід уявляти нічого поганого);
P не проговорюйте, навіть подумки,а уявляйте, пов’зуючи все в ланцюжок незвичайних казкових подій;
P тренуйтесь щоденно 5 -10 хвилин;
P фантазуйте, уявляйте, жартуйте.
Ейдетика «розмовляє» з дітьми цікавою, доступною, якщо хочете, «їхньою» мовою. Нею залучаються всі аналізатори дитини при подачі нового матеріалу через добре знайомі дітям образи.
Розглянемо досвід учителів-практикантів, що використовують ейдетику (їх ще називають педагогами-ейдетиками), методистів, вихователів дошкільних закладів.
Пропонуються підходи О.Пащенко до розвитку даної проблеми. Нею напрацьований матеріал графічних, звукових та тактильних асоціацій. Графічні трансформації мають широкий спектр використання, зокрема дають хороший ефект при вивченні літер і цифр. Робота з літерами описаних в книзі «Асоціативне вивчення букв з елементами ейдетики». Наведемо невеликий приклад:
Піктограми допомагають запам’ятовувати будь-які літературні твори, як віршовані, так і прозові. Цей прийом використовується для збагачення словникового запасу, розвитку мовної активності і, таким чином, полегшує дітям складання умови задач. Такий тип робіт сприяє доланню невпевненості у дітей та підвищенню загальної активності на заняттях.
Включаючи піктограми до роботи, діти налаштовуються не хвилюйтися за рівень своїх художніх здібностей. Адже треба зобразити лише фрагмент потрібного предмета, головне, пояснити це дітям. Наприклад:
Піктограми подаємо в чорно-білому, або злегка тонованому зображенні, оскільки відсутність різноманіття полегшує обробку інформації мозком і розширює можливості для інших застосувань цих карток.
Асоціативне мислення потрібне, в першу чергу для розвитку асоціативної пам’яті. Крім цього воно сприяє активній мовленнєвій та творчій діяльності. В ейдетиці використовуються графічні, смакові, звукові та нюхові асоціації. Педагог пропонує дітям подивитися на картинки і сказати, про який колір вони подумали, і пояснити чому. Або навпаки, вихователь називає будь-який колір і запитує, про який предмет подумали діти. Аналогічно пропонується робота з іншими предметними зображеннями, але з використанням геометричних фігур. Наприклад:
Тактильні прийоми. У цьому ейдетичному підході тактильні асоціації викладаються за допомогою тактильних табличок з різними фігурами, які допомагають дітям збагатити уявлення про довколишній світ і розширити словниковий запас.
Дуже добре сприяє розвитку асоціативного мислення використання друдлів:
Перші три зображення – це варіанти друдлів (їх існує безліч), далі – приклади предметних зображень для першого етапу роботи. Педагог пропонує увазі дітей один з друдлів і просить сказати, з якою картинкою в них виникли асоціації.
Цікавими, на наш погляд, є знахідки О. Кушнір. Розглянемо деякі з них:
1) зАвод – зАяц; кОрабель – бОцман; мАшина – шинА;
2) Т
Р
У
Б
зАвод з вод;
Таким чином, застосування асоціацій сприяє розкріпаченню дитячого мислення, розширенню його можливостей, розвитку психологічних процесів. Ми назвали лише кілька знахідок ейдетики. Заслуговують на увагу також неординарні прийоми розвитку дивергентного творчого мислення, фотографічної пам’яті та багато інших. Ейдетика позбавлена догматизму, що дозволяє кожному педагогові розвивати цю методику, доповнюючи її й адаптуючи до особливостей своїх вихованців, придумуючи нові й нові ігрові завдання.
Література.
«Розвиток уяви та творчих здібностей у дітей 5 – 7 років» / І. А. Барташнікова, О. О. Барташніков. – Тернопіль: «Богдан»,1998. – 88с.
«Комплексные занятия в средней группе детского сада» / Т. М. Бондаренко. – Воронеж: Издательство «Учитель»,2004. – 316с.
«Використання символів у роботі з дошкільниками. Старша група.» / О. П. Копилова, В. М. Ткаченко. – Х.: Видавництво «Ранок»,2009. – 128с.
«Школа эйдетики. Развитие памяти, образного мышления, воображения». / Н. Ю. Матюгин. – М., 2001. – 408с.
«Ейдетика – що це?» / Дошкільне виховання. – 2008. - № 11. – 16с.
«Ассоціативне мислення» / Дошкільне виховання. – 2008. - № 12. – 16с.
«Тактильні та предметні асоціації» / Дошкільне виховання. – 2009. - № 1. – 24с.
«Звукові, смакові, нюхові асоціації» / Дошкільне виховання. – 2009. - № 2. – 12с.
«Розвиток пам’яті в дошкільнят» / Дошкільне виховання. – 2009. – № 5. – 24с.
«Ейдетика на щодень» / Дошкільне виховання. – 2009. - № 8. – 24с.
Що таке логопедична група?
В Україні поширена система логопедичної допомоги дітям дошкільного віку. Для занять з дітьми обладнано логопедичний кабінет. Головна мета корекційного навчання – виховання у дітей правильного, чіткого, виразного мовлення з урахуванням лексичної та граматичної будови мовлення.
В цій групі все налаштоване на розвиток мовлення. Логопедична група – це колективний вплив на дитину з боку учителя-логопеда, вихователів, психолога, музичного керівника, інструктора з фізичного виховання, медичної сестри. Всі заняття проводяться в ігровій формі. В логопедичній групі проводиться спеціально організоване навчання і виховання за планом, який охоплює всі напрямки корекційної роботи з дошкільнятами.
До цієї групи можуть бути зараховані дошкільнята в тому випадку, коли у них, окрім порушення фонетичногї сторони мовлення, є відхилення у формуванні лексико-граматичних компонентів мови.
Режим дня й сітка занять логопеда й вихователів будується з урахуванням вікових, мовних й індивідуальних особливостей дітей, а також розв’язуваних у процесі навчання й виховання корекційних завдань.
Нормативна наповнюваність логопедичної групи – 10-12 дітей. Учитель-логопед працює з дітьми щодня чотири академічні години.
Якщо ви сумніваєтесь, чи у вашої дитини правильно і вчасно формується мовлення, обов’язково проконсультуйтесь з логопедом. Навіть як вашій дитині і запропонують відвідувати логопедичну групу, не хвилюйтесь, що ваша дитина „якась не така” . У садочку з вашою дитиною працюватиме логопед, використовуючи спеціальні корекційно – розвивальні програми, що дозволить виправити чи значно зменшити мовленнєвий дефект. Не варто хвилюватись і з приводу того, що дитина буде знаходитись в колективі дітей, які теж щось не вимовляють правильно. В логопедичній групі все так влаштовано для заохочення дітей, що вони починають виправляти не тільки себе, а й одні одних.
Успіх корекційно-відновлювальної роботи з дітьми логопедичної групи визначається точною, продуманою системою, суть якої полягає в інтеграції логопедії у навчально-виховну діяльність. Природний шлях здійснення логопедизації — це взаємозв'язок, взаємодія вчителя-логопеда і вихователя. Без ретельного планування з цим завданням упоратися важко.
Протягом перших двох тижнів вересня вчитель-логопед детально обстежує всі сторони мовлення кожної дитини логопедичної групи, заповнює мовленнєві картки на кожну дитину, складає перспективний план корекційно-відновлювальної роботи на навчальний рік, ділить дітей на підгрупи для індивідуальної й підгрупової роботи, складає графік роботи, заводить зошит взаємозв'язку вчителя-логопеда та вихователя логопедичної групи й індивідуальні логопедичні зо¬шити на кожну дитину. Учитель-логопед складає узагальнену таблицю «Екран звуковимови» дітей логопедичної групи. Протягом навчального року вчитель-логопед позначає в таблиці різними умовними позначками всі зміни, що відбуваються у звуковимові дітей, чим наочно показує результати корекційно-відновлювальної роботи вчителя-логопеда й вихователя.
Протягом перших двох тижнів вересня вихователь логопедичної групи ознайомлюються з мовленнєвим діагнозом кожної дитини, станом звуковимови та рівнем розвитку фонематичного сприймання, вивчає індивідуальні особливості кожної дитини, порівнюючи власні висновки з висновками практичного психолога. Упродовж навчального року вчитель-логопед проводить фронтальні (раз на тиждень), індивідуальні та підгрупові заняття з невеликими підгрупами із 3-4 осіб (щодня). У підгрупи добирають дітей зі схожими порушеннями мовлення. Склад підгруп протя¬гом навчального року може змінюватися залежно від конкретних цілей та завдань того чи іншого періоду, навчання, а також індивідуальних успіхів кожної дитини. В основі наступності в роботі вчителя-логопеда й вихователя лежить тематичний принцип навчального матеріалу. Вчитель-логопед і вихователь, працюючи над новою темою у взаємозв'язку, беруть за основу єдину сітку. Одну тему вивчають протягом тижня.
Робота над темою здійснюється за такими етапами. Спочатку вихователь на своєму занятті (розді¬ли: «Дитина і навколишній світ», «Рідна природа»), яке проходить за розкладом, приміром, у понеділок забезпечує практичне ознайомлення з предметами та явищами, подаючи лексичну тему в повному обсязі. Далі вчитель-логопед на фронтальному занятті, що проходить у вівторок, подає фонетичну тему, уточнює артикуляцію та вимову звука, що вивчається (всі діти вже мають вимовляти його правильно), розвиває фонематичне сприймання, формує навичку фонемного аналізу слова та, використовуючи набуті дітьми знання з лексичної теми, забезпечує формування лексико-граматичних категорій й розвиток зв'язного мовлення. Під час проведення вчителем-логопедом фронтальних занять вихователь присутній на них. Він стежить за перебігом заняття, робить відповідні записи. Приміром, у четвер вихователь проводить заняття з підготовки до навчання грамоти, плануючи його подібно до фронтального заняття вчителя-логопеда, тобто на занятті закріплюється той самий звук, продовжується розвиток фонематичного сприймання, формування навички фонемного аналізу слова і триває робота з формування лексико-граматичних категорій та розвитку зв'язного мовлення.
У вечірній час щодня в зошиті взаємозв'язку вчителя-логопеда та вихователя учитель-логопед планує завдання для логопедичної роботи з усією групою та окремими дітьми.Це потрібно для закріплення роботи логопеда в другу половину дня. Щоб діти краще засвоїли матеріал поданий логопедом. Це можуть бути окремі артикуляційні вправи, вправи з активізації знань, різні завдання за предметними та сюжетними картинками, за серією картинок, повторення чистомовок, скоромовок, віршів, загадок і коротких текстів, раніше опрацьованих з учителем-логопедом. Доречно використовувати завдання з розвитку дрібної моторики рук, слухової уваги, пам'яті, логічного мислення, з формування лексико-граматичних компонентів мовлення, з розвитку навички автоматизації поставлених звуків у зв'язному та самостійному мовленні. Учитель-логопед заводить індивідуальний лого¬педичний зошит на кожну дитину. Він записує коли дається завдання, та основний зміст роботи з дитиною. Зошити яскраво оформлюються, крім суто корекційних завдань, у них має бути багато картинок-розмальовок, завдань із розвитку дрібної моторики. На вихідні дні зошити віддають батькам, щоб вони опрацьовували завдання вдома, а у звичайні дні за вказівкою вчителя-логопеда з окремими дітьми зі індивідуальними зошитами працює вихователь. Отримавши логопедичний зошит, батьки ознайомлюються із завданням і одразу з'ясовують питання, які виникли, з вихователем або вчителем-логопедом. Учитель-логопед і вихователь надають батькам рекомендації щодо виконання завдань за логопедичними зошитами:
- допомагати малюкові виконувати завдання, але не робити це замість нього;
- якщо дитина помиляється, виправити її, але ні в якому разі не карати і не підганяти;
- намагатися викликати в дитини зацікавленість до занять, надаючи вправам ігрового характеру;
- ретельно опрацьовані дитиною артикуляційні вправи слід виконувати тільки перед дзеркалом;
- обов'язково повідомляти вчителя-логопеда чи вихователя про труднощі, які виникли під час виконання домашніх завдань;
- обов'язково виконувати всі завдання. Це допоможе швидше усунути порушення мовлення;
- не забувати щопонеділка повертати логопедичний зошит у групу.
Спілкуючись з дитиною логопедичної групи, вихователь не лише розширює, уточнює й активізує словник дитини при багатьох режимних моментах (збирання на прогулянку, чергування, умивання, ігри тощо), а й систематично контролює граматичну й фонетичну правильність мовлення кожної дитини під час спілкування з нею. Отже, вихователь логопедичної групи так само, як і учитель-логопед, несе відповідальність за результати корекційно-відновлювальної роботи.
